Міністерство освіти Російської федерації
Реферат з російської мови
Тема: Ти і твоє ім'я
Виконав: Чередник Іван Олександрович (факультет ПміК, група 11)
Перевірила: Щербакова Марина Євгенівна
Твер 2001
План реферату:
Введення: ім'я як частина російської нації
1. Історія імені
2. Позначення імені
3. Історія по батькові
4. Історія прізвищ
3. Висновок: значення імені і боротьба за його красу і універсальність
Введення: ім'я як частина російської нації
Кожен з нас, зрозуміло, достеменно знає, як правильне написання його власного імені, імен його родстввенніков, друзів, знає, як утворюються по батькові від чоловічих імен та багато іншого. Інакше кажучи, як правило, знайомий з практичною стороною життя імен в російській язике.Но багато відомо тим же людям про походження, значенні, історії особистих імен?
Імена людей - частина історії народу. Вчені встановили, що в іменах (особисті імена людей відносяться до того розряду ономастики, який, як зазначалося у вступі, називається антропонімія) відображаються побут, вірування, сподівання, фантазії і художня творчість народів, їх історичні контакти. При цьому імена у кожного народу пов'язані і з розвитком продуктивних сил. Щоб у даного народу, у росіян, татар чи, скажімо, аварців, яке-небудь ім'я з'явилося і почала вживатись, потрібні певні культурно-історічес умови. Тому-то виявляється, що майже всі імена людей несуть на собі яскравий відбиток відповідної епохи. Загальним законом для всіх мов, незважаючи на надзвичайну строкатість особистих імен і несхожість принципів іменування (як говорять фахівці, антропонимических формул: у росіян ця формула має вигляд ім'я + по батькові + прізвище), є те, що особисті імена мали всі люди в усі часи і в усіх цивілізаціях.
2. 1. Історія імен
Російська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янських мов індоєвропейської мовної сім'ї. Якщо ми проаналізуємо весь російський іменник, всі особисті імена, які поширені зараз у росіян, то встановимо парадоксальний (на перший погляд!) Факт: більшість русскіхз особистих імен за своїм походженням не споконвічно російські. Десятки імен з з точки зору своєї історії, свого походження до російської мови не мають ніякого відношення. У чому ж тут справа?
Церква, яка мала монопольне право нарікати немовля ім'ям, забороняла давньоруські імена як язичницькі і заміняла їх християнськими. Майже всі імена, що входять в російський іменник, популярні серед російських, принесені християнством на Русь через Візантію. Тому вони сходять до грецького, латинського і деяким східних мов. Слід відразу ж підкреслити, що явище такого роду характерно і для багатьох інших народів: так, наприклад, у іспанців вкрай мало власне іспанських імен, оскільки боьшінство використовуваних ними особистих імен було принесено католицтвом з Риму.
До прийняття християнства на Русі були поширені такі імена, які відображали в собі як у дзеркалі цілу гаму різних властивостей і якостей людей, особливості їхнього характеру, поведінки, мови фізичні достоіства і недоліки, час і черговість появи тієї чи іншої дитини в сім'ї та багато іншого . Основою для таких імен ставали як просто відповідні загальні іменники, так і срвненія з тваринами, рослинами.
Як відомо, християнство на Русі було прийнято в кінці X століття. З цього часу давньоруські імена були витіснені церковними - як власне грецькими, так і давньоримськими, давньоєврейськими, сирійськими, єгипетськими. Звичайно, у кожного з цих народів імена мали певне значення, оскільки виникли з загальних слів, а проте при переході в іншу мову вони ставали вже тільки іменами власними. Так, в давнину, Візантія зібрала кращі імена зі своєї мови, а також іншомовні (в основному, сусідніх народів) і канонізувала їх, іншими словами, офіційно узаконила, зробивши іменами церковними.
Правда, давньоруські імена не відразу здали свої позиції у мові. Письмові джерела показавают, що буквально до XVII століття у російських людей паралельно з християнськими іменами існували і так звані мирські, неканонічні. Таким мирським іменам було уготоване в подальшому перейти в прізвиська.
Проте до XVIII - XIX століть давньоруські імена вже були повністю забуті і вийшли з ужитку. Всі новонароджені в Росії отримували тільки церковні (або календарні) імена. Крім того, сам список імен (так звані святці) мав суворі обмеження. Ось що писалося в «Санкт-Петербурзькому духовному віснику» в 1895 р.: «Православні імена повинні бути даваеми іслючітельно на честь святих православної церкви, і суворо забороняється давати імена римсько-католицькі, протестантські та ін.». Відповідно до правил колишніх часів дитині давалося ім'я того святого, чий день вшанування припадав на день хрестин. При виборі імені для дівчат правила були трохи менш суворими.
Навіть побіжний огляд історії імен, які всім нам відомі і звичні, вказує на їх іншомовне походження. Але чи означає це, що вони повинні сприйматися в нашій мові як слова сторонні, чужі? Ні. Так само як і величезна кількість загальних слів, ці власні імена слід вважати словами російської мови, оскільки вони повністю їм освоєні.
Наприклад, хіба хто-небудь буде сумніватися, що нашій мові, нашому именник не властиво ім'я Іван? Навпаки, це ім'я в ряді випадків є як би узагальнюючим для нас, російських людей. Якщо ж ми почнемо детально з'ясовувати історію імені, його походження, то дізнаємося, що воно прийшло до АНМ з грецької мови, де мало інший вигляд - Іоанн. ЯяВ грецький ж мова ім'я потрапило з давньоєврейської мови, де мало форму Йоханан. Цей антропонім представляв собою цілу древнееврейскую фразу, яку можна перекласти на російську мову пропозицією «Бог благоволить». Антропоним Йоханан - Іоанн потрапив не тільки в російський, а й у багато інших мов світу, і головну роль тут відіграла церква. У російського імені Іван по всьому світу розкидано безліч родичів: англійське ім'я Джон, німецьке Йоганн, французьке Жан, італійське Джованні, шведське Юхан, данське Йенс, іспанське Хуан і т. д.. Назвати ім'я Іван російським нам дозволяє той факт, що воно пройшло всі щаблі адаптації іншомовного слова: по-перше, воно освоєно фонетичної системою російської мови, ми вимовляємо його за правилами російської фонетики, використовуючи тільки звуки, властиві російської мови, по-друге, воно освоєний граматичну систему нашої мови, наприклад, змінюється за відмінками так само, як і іменники чоловічого роду другої відміни, по-третє, вже на російському грунті воно дало цілий ряд похідних.
У той же час в дореволюційній Росії особисте ім'я людини, найчастіше несло яскраву соціальну характеристику, вживалося в певному соціальному середовищі. Як встановив В. А. Ніконов, у XVIII столітті селянських дівчаток часто називали Василина, Текле, Федосов, маврами. Дівчинка, яка народилася у дворянській родині, такого імені отримати не могла. Зате в дворянських родинах побутували тоді такі жіночі імена, які були неупотребітельни у селянок: Ольга, Катерина, Єлизавета, Олександра.
Нерідко, коли мова заходить про руські імена, доводиться чути запитання: "Які особисті імена є зараз найпоширенішими?" При цьому в різних виданнях, у різних статтях і книгах як спеціального, так і популярного характеру, ви знайдете різні відповіді. Тому є об'єктивна причина. Вибір імені - питання складне, він обумовлений історичними, соціальними, географічними, естетичними чинниками і традиціями. Тому в різних містах, у різних областях та районах перші місця за популярністю нерідко займають різні імена.
Дані показують, що до теперішнього часу в російській суспільстві встановився достатньо постійний набір чоловічих і жіночих особових імен. При цьому кількісний склад вживаних (у масі) сучасних особистих імен не можна назвати великим: сост чоловічих імен коливається від 40 до 80, а жіночих від 60 до 120. Основну частину цього списку представляє собою традиційні російські календарні імена.
2. Позначення імен
Для нашого життя абсолютно неважливо, чи означає ваше ім'я «чайка» або «мудрість», чи прийшло воно з грецького, латинського мул будь-якої іншої мови. Ми відкидаємо фатальну залежність долі людини від імені, яке він отримав при народженні. Але справді науковий інтерес особисті імена в російській мові можуть мати (і мають, з точки зору їх походження, історії, сенсу слів, які лягли в їх основу). Поміщу дуже короткі відомості про походження та значення деяких найбільш поширених особистих імен. У дужках названа мова, до якого історично восходт те чи інше ім'я:
Анна (давньоєврейське) - милість,
Віра (російське) - переклад грецького імені Пістіс,
Галина (грецьке) - тиша, лагідність, безвітря,
Катерина (грецьке) - чистота, благопристойність,
Олена (грецьке) - сонячна, світла,
Єлизавета (древнееврйское) - бог мій, клятва.
Зінаїда (грецьке) - нащадок Зевса,
Зоя (грецьке)-життя,
Ірина (грецьке) - мир, спокій,
Ксенія (грецьке) - гостинність,
Лариса (грецьке) - чайка,
Любов (російське) - переклад грецького імені Агапе,
Людмила (слов'янське) - мила людям,
Маргарита (грецьке) - перли, перлина,
Марія (давньоєврейське) - превоначальное значення визначається з працею, можливо, кохана, бажана,
Надія (російське) - переклад грецького імені Елпіс,
Наталія (латинське) - можливо, природна чи різдво,
Ольга (скандинавське) - свята,
Раїса (грецьке) - легковажна, безтурботна,
Світлана (російське) - світла,
Тамара (давньоєврейське) - фінікова пальма,
Тетяна (грецьке) - можливо, засновниця,
Юлія (латинське) - кучерява;
Олександр (грецьке) - захисник,
Олексій (грецьке) - відображає, запобігає,
Анатолій (грецьке) - схід, схід сонця,
Андрій (грецьке) - мужній,
Артем (грецьке) - присвячений Артеміді,
Борис (російське, болгарське) - можливо, скорочене Борислав - боротися за славу,
Вадим (російське) - можливо, що воно розсіває смуту, забіяка,
Валерій (латинське) - здоровий, міцний,
Василь (грецьке) - царський, царствений,
Віктор (латинське) - переможець,
Віталій (латинське) - життєвий,
Володимир (слов'янське) - володіти світом,
Геннадій (грецьке) - благородний,
Георгій (грецьке) - землероб, на російському грунті це ім'я набуло ще дві форми - Єгор і Юрій,
Григорій (грецьке) - чуйний,
Ілля (давньоєврейське) - бог мій Яхве,
Кирило (грецьке) - володар, владика,
Леонід (грецьке) - подібний до лева,
Максим (латинське) - найбільший,
Михайло (давньоєврейське) - хто як бог, подібний богу,
Микита (грецьке) - переможець,
Микола (грецьке) - переможець народів,
Олег (скандинавське) - святий,
Павло (латинське) - малий,
Петро (грецьке) - камінь,
Сергій (латинське) - можливо, високий, вельмишановний,
Степан (грецьке) - вінок,
Федір (грецьке) - божий дар.
Слід підкреслити, що щодо походження імен і первинного сенсу деяких імен серед фахівців не існує ще остаточного і загальновизнаного думки.
3. Про походження по батькові
Вище вже було сказано, що для російських людей повне ім'я має вигляд тричленного словосполучення, яке склалося історично: ім'я + по батькові + прізвище. Нині ця формула стала паспортної. Вона виконує соціальну функцію. При цьому кожен з компонентів повного паспортного імегні володіє своєю специфічною роллю і відповідно своєю сферою побутування.
Ім'я людини в основному служить для розрізнення осіб у якомусь невеличкому колективі знайомих людей або родичів: у сім'ї, в класі, у студентській групі - одним словом, в якомусь вузькому колі. Прізвище допомагає відрізнити членів цієї сім'ї від члеенов іншої сім'ї. За допомогою по батькові виражається зв'язок дітей з батьком, людина визначається за його найближчого спорідненості.
У росіян по батькові існували аж ніяк не в усі часи. Щоб наочно уявити, коли і як вони з'явилися, звернемося до історії мови ...
Якщо відкрити пожовклі сторінки старовинних рукописів, то майже напевно тут же можна виявити ряд слів, які були утворені за допомогою суфікса-ич. У своїх дослідженнях доктор філ. наук професор В. І. Максимов звертає увагу на різні функції цього суфікса, він міг поєднуватися як зі словами чоловічого, так і жіночого роду: господініч - син пана, княжич - син князя, Маміч - син мами, і т. д. Приєднуючись найменувань тварин, суфікс-ич брав участь в освіті назви їхніх дитинчат: соколіч, Голубичі, львіч. Таким чином, ми можемо укласти, що в давнину суфікс-ич мало значення не по батькові, як зараз, а значення недорослої або «дитячості», якщо можна так сказати. Пізніше, мабуть в XVI столітті в російській мові з'явився інший суфікс:-Онок,-енок. Він витіснив у назвах тварин суфікс-ич.
Але суфікс-ич не зник з ужитку. Змінилася його функція: у поєднанні з іменами суфікс став використовуватися для утворення по батькові. Перші письмові російські пам'ятники дають нам свідчення того, що при назві сина по батькові суфікс-ич міг здавна приєднуватися до власних імен. Наприклад, Сварожич - син Сварога. Однак Сварожич було ще прозивним словом, таким же, як княжич, Братіч і т. д.. Зараз важко з точністю назвати час, коли освіти на-ич стали вживатися як різновид власних назв, як батькові.
В історії траплялося чимало суперечок навколо по батькові. Наприклад, московські правителі викорінювали будь-які прояви питомої самостійності. Вони не могли погодитися на іменування всіх своїх підданих по батькові. Товариство було становим, і беззаперечним авторитетом міг користуватися тільки лише цар всія Русі. Так сталося, що по батькові стихійно розділилося як би на кілька розрядів. Холопи ж взагалі його не мали. Просто знатні люди отримували полуотчество, наприклад, Петро Осипов Васильєв. Що ж стосується очтества, що закінчується на-ич, то воно дуже швидко стало протиставлятися іншим іменування по батькові. Це по батькові стало ніби знаком того, що людина, її носить, належить до станової, аристократичної верхівки.
Ну а сучасні російські батькові утворюються за допомогою суфіксів-ич,-ович,-евич,-барана,-евна,-ична,-інічна., Які приєднуються до імен батьків у їх офіційній формі. За чинним законодавством при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, по батькові записується за вказівкою матері.
Коли ж у російській мові утвердився термін «по батькові»? Не так просто відповісти на це питання. Лінгвісти вважають, що слово по батькові у значенні «іменування по батькові» слід вважати досить пізнім. Як показують спостереження, в пам'ятках писемності воно починає зустрічатися практично лише з XVII століття. Тим не менш ряд фактів свідчить, що в цьому значенні слово по батькові в XVII столітті ще остаточно не утвердилося.
Слово по батькові починає послідовно вживатися в нашій мові в звичному нам розумінні лише з I пол. XVIII століття, з часів Петра I. Його поширенню в чималій мірі сприяв офіційно-діловий стиль мовлення: ми знаходимо слово по батькові насамперед у різних документах.
4. Історія прізвищ
Уявімо собі на хвилину наступну фантастичну ситуацію. Машина часу переносить великого князя Івана Калиту в сучасну Москву. І йому доводиться заповнювати якусь анкету. Як ви думаєте, швидко б він впорався з анкетою? Звичайно, Івана Калити довелося б сутужно. З питанням «Прізвище» йому було б явно не впоратися. І аж ніяк не через відсутність документів, а через відсутність самого прізвища!
Резонно було б задати питання, а що ж таке Калита, якщо не прізвище? Питання це цілком закономірний.
Як це не парадоксально звучить, але буквально до кінця XVIII - середини XIX ст. більшість населення Росії прізвищ не мало.
Поява і поширення прізвищ було складним і дуже тривалим процесом, і залежав він перш за все від ступеня соціально-економічного розвитку суспільства. У книзі В. А. Никонова написано: «У Росії князівські, а за ними боярські прізвища виникали з XIV до середини XVI ст., Поміщицькі формувалися в XVI - XVII ст.; Прізвища ж городян, за винятком іменитого купецтва, ще не встановилися остаточно і на початку XIX ст., навіть прізвища духовенства створені тільки в XVIII і першій половині XIX ст., а переважна більшість селян-кріпаків і до середини XIX ст. ще не мали прізвищ ».
Дійсно, спочатку прізвища виникали саме у феодалів. Існувало спадкове землеволодіння, воно-то й призвело до появи спадкових імен, тобто прізвищ. Велика частина княжих (а потім і боярських) прізвищ вказувала на ті землі, які належали феодалу, або цілком на місцевість, звідки він був родом. Так виникла, наприклад прізвище бояр Шуйских (за назвою річки і міста Шуї).
Перші російські прізвища зустрічаються в старовинних документах. Відносяться до XV ст .. Але існувати вони могли і раніше.
Порй навколо прізвищ відбувалися жорстокі станові чвари. Приміром, цар Олексій Михайлович запрітіл князям Ромодановським додавати до першої прізвища другу, традиційну - Стародубський, оскільки друге прізвище соответсвовала древньому скуштують Ромодановським, а це не цілком відповідало ідеям московських царів про централізацію. Так от після царського указу один з Ромодановським слізно бив чолом «Найтихішого» (царю - від авт.): «Змилуйся, не вели у мене старої нашої честішкі віднімати!» Бачите, як міцно чіплялися князі за свою родовитість.
Але в більшості населення нашої країни прізвищ не було. Варто тільки заглянути в архівні документи, що дійшли до нас з XV, XVI, XVII століть, і відразу стане зрозуміло, що крім імен прізвиська та по батькові виконували для наших предків функцію соціального знака. До речі кажучи, Калита - теж прізвисько: князь Іван Данилович отримав його від сучасників за великі багатства і вміння вести грошові справи. Слово калита означало «грошовий мішок», «сума», «підвісний кишеню».
Прізвиська давалися людям їх родичами, сусідами, становим і соціальним оточенням. Причому у прізвиськах, як правило, відбивалися якісь характерні риси, властиві саме цій людині, а не іншому. Закріпившись у прізвищах, ці риси і особливості наших предків дійшли до сьогоднішнього часу.
Коли в роси впало кріпосне право, перед урядом постало серйозне завдання. Потрібно було дат ьфаміліі колишнім кріпакам, які до того, як правило, їх не мали. Так що періодом остаточного «офармліванія» населення країни можна вважати II пол. XIX століття. Одним селянам давали прізвище їхнього колишнього власника, це призводило до комічних ситуацій з цілими селами, приміром, Воронцових. Іншим в документи записували «вуличну» прізвище, яка у іншої родини могла бути і не одна. У третіх в прізвище перетворювали по батькові. Але весь цей процес був дуже складний, нерідко люди продовжували обходитися без прізвищ. Таке становище викликало опублікування у вересні 1888 року спеціального указу сенату: «... Як виявляє практика, і між особами, народженими в законному шлюбі, зустрічається безліч осіб, н еімеющіх прізвищ, тобто носять так звані прізвища по-батькові, що викликає суттєві непорозуміння і навіть іноді зловживання ... іменуватися певної прізвищем становить не тільки право, але й обов'язок всякого повноправного особи, і означення прізвища на деяких документах потрібно самим законом ».
Цікава історія і самого слова «прізвище». За походженням совему воно латинське і в російську мову потрапило великого числа запозичень з мов Західної Європи. Але в Росії слово прізвище спочатку вживали в значенні «сім'я». У XVII - XVIII століттях ще побутувало слово прізвисько: воно-то в ті часи й означало, називало прізвище. І тільки в XIX столітті слово прізвище в російській мові поступово набуло своє друге значення, що було потім основним: «спадкове сімейне іменування, додаємо до особистого імені».
3. Висновок: важливість імені і боротьба за його красу і універсальність
Людина, яка досягла вісімнадцятирічного віку, має право сам ставити питання про зміну прізвища, імені, по батькові. Ці зміни допускаються з дозволу обласних, крайових або міських (Москва, Ленінград) органів загсу і з дозволу республіканського органу загсу.
Звичайно, не можна сказати, що зараз в антропонімії панує безлад, що батьки дають своїм дітям некрасиві, неправильні або потворні імена. Не варто абсолютизувати ті недоліки, які ще є. Однак залишаються ще причини для занепокоєння.
Боротьба за красу імен, за збагачення їх складу (включаючи народні варіанти), за грамотне і уніфіковане їх написання, за включення до іменослова забутих імен та імен народів нашої країни - це завдання не тільки вчених, не тільки співробітників загсу, а й широкого загалу громадськості . І кожен безсумнівно може сказати своє слово у цій благородній, потрібному, але нелегкій справі.
Список використовуваної літератури:
М. В. Горбаневский - «У світі імен і назв»;
Л. Успенський - «Як зас звуть? Де ви живете? »;